26.04 Міжнародний день пам’яті
про Чорнобильську катастрофу.
Чорнобиль – невеличке
українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій
зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни.
Їхали сюди від усюди, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям.
Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не
затьмарить… У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної
атомної електростанції. На 1983-й рік стали до ладу 4 енергоблоки. Приступили
до будівництва п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто.
Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводої річки.
Майже одразу до місця вибуху прибули пожежні.
Першим до ЧАЕС прибув загін під командуванням лейтенанта Володимира Правика
(він один з перших помер від гострої променевої хвороби). Пожежних не
попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що це
була незвичайна пожежа. Пріоритетним завданням було гасіння вогню на даху
станції і території довкола будівлі, що містила енергоблок № 4 для того, щоб
захистити енергоблок № 3 і тримати його основні охолоджувальні системи в
робочому стані. Вогонь гасили до 5-ї години ранку.
У середині четвертого блока його вдалося
загасити лише 10 травня 1986 р., коли більша частина графіту згоріла.
Вертолітними підрозділами армійської авіації з 27 квітня по 10 травня було
скинуто на зруйнований блок близько 5 тис. тонн різних матеріалів, зокрема 40
тонн з’єднань бору (ефективного поглинача нейтронів), 600 тонн доломіту і 1800
тонн глини та піску. Близько 2400 тонн свинцю мали нейтралізувати тепло, що
виділялося, перешкоджаючи тим самим переміщенню розплавленого палива під
фундамент реактора. Скинуті з вертольотів матеріали вкрили центральний зал
шаром товщиною від 1 м біля північної стіни до 15 м – біля південної.
Кількість людей, що брали участь в гасінні
пожежі на ЧАЕС, становила 240 тис. Всі вони отримали високі дози радіації.
Однак саме пожежникам вдалось врятувати нас від справді серйозної катастрофи –
сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії.
27 квітня урядова комісія прийняла рішення про
евакуацію населення Прип’яті. За дві години її було закінчено. А в місті
проживало 50 тисяч жителів.
Так, аж на 10-тий день було вирішено розсекретити аварію на ЧАЕС.
Та про масштаби біди ніхто не говорив. Йшлося, як про звичайну аварію, про те,
що не треба відчиняти вікон і дверей, не перебувати довго на вулиці.
Для повної безпеки роботи ЧАЕС було прийнято
рішення спорудити над ушкодженим реактором спеціальне укриття. У район
четвертого енергоблока звозили увесь радіоактивний бруд, радіоактивні уламки і
конструкції, заздалегідь розраховуючи влаштувати на цьому місці могильник
радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву «Укриття», але в народі
він більш відомий під назвою «саркофаг». Він мав бути заввишки 61 метр,
найбільша товща стін – 18 метрів.
«Укриття-2» у формі арки розпочали будувати 2007
р. і будівництво має закінчитися у 2017 році. Термін експлуатації нового
саркофага становить 100 років.
Наслідки Чорнобиля
Радіаційного забруднення тією чи іншою мірою
зазнали одинадцять областей колишнього Радянського Союзу, в яких проживає 17
мільйонів людей, з них в Україні – понад 10 мільйонів.
Понад 400 тисяч жителів змушені були залишити
свої домівки, які опинилися у зоні сильного радіоактивного забруднення, з них
більше 200 тисяч – в Україні.
Хоча Чорнобильська катастрофа вважається
трагедією українською (внаслідок аварії постраждали 12 областей України),
офіційні дані свідчать, що 70% радіації отримала Білорусія: постраждала п’ята
частина сільськогосподарських територій, а сотні тисяч людей почали хворіти
лейкемією та раком щитовидної залози. У білорусів також є зона відчуження, яка
сьогодні сягає більше 4 000 км.
Із сільськогосподарського користування було
виведено близько 5 млн. га земель через забруднення радіонуклідами.
22 мільярди витратила Україна на ліквідацію
наслідків катастрофи.
Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря
після аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж при вибуху атомної
бомби в Хіросімі.
Чорнобиль:
свідчать факти
Чорнобильську АЕС – першу атомну електростанцію
в Україні – побудували на розломі гранітного щита, в межиріччі великих
українських рік Дніпра, Прип’яті, Десни.
4-й енергоблок здали в експлуатацію
поспіхом, на півроку раніше передбаченого терміну. З метою економії коштів під
новозбудований блок не заклали бункер, у який у випадку аварії він мав
провалитись. До того ж це була єдина «економічна» конструкція АЕС без належного
даху.
Позбавлені інформації про аварію на
Чорнобильській АЕС, люди у місті енергетиків Прип’яті, що поруч зі станцією, 26
квітня справляли сім весіль, батьки гуляли з дітьми по місту, любителі
риболовлі сиділи з вудками на березі річки.
Міністерство охорони здоров’я СРСР 27 травня
1986 року направило на місця листа: “Засекретити відомості про ступінь
радіоактивного ураження персоналу, який брав участь у ліквідації наслідків
аварії на Чорнобильській АЕС”.
Кажуть, час лікує. Через 24 тисячі років людство
зможе забути про ту «мирну» атомну катастрофу, тому що це – час повного розпаду
стронцію й цезію. З них ми прожили 34 роки…
Нам горе люте миром перебути,
Нам поховати зло в бетон і бронь,
І – не забути! – доки світ і люди,
Синів землі, що відвели вогонь.
Б. Олійник Нам поховати зло в бетон і бронь,
І – не забути! – доки світ і люди,
Синів землі, що відвели вогонь.
Прогляньте відео за посиланням
https://www.youtube.com/watch?v=UhgXiUf9vX8&vl=ru
Комментариев нет:
Отправить комментарий